Пейзажні котики та МЗСівський будинок

Матеріал з Енциклопедія громадського активіста
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ви дивитесь на тестову версію енциклопедії громадського активіста, інформація може швидко змінюватися і доповнюватися
Це стаття про протест, що завершився перемогою активістів

Пейзажні котики - дитячий ландшафтний парк на місці котловану. Автор фото - знайдись!

Головна інформація

Період
2006 рік — 23 квітня 2012 року

Причини
Будівництво житлового будинку посеред парка

Результат
Скасування будівництва, повернення земельної ділянки у комунальну власність

Рушійні сили
Юристи, місцеві мешканці, діячі культури, градозахисники

Опоненти

МЗС, АТ "Українське майно", ТОВ "УМ-ІНВЕСТ", Київрада, КМДА

Протест на Пейзажній алеї – громадський протест тривалістю в 6 років проти будівництва житлового будинку на замовлення Міністерства закордонних справ України, що мав розміщуватися в Києві на Пейзажній алеї (біля будинків №10 та 12-В по вул.Володимирській та будинків №8-А та 8-Б по вул.Великій Житомирській). Протест тривав з 2006 по 2012 рік і складався з юридичної стратегії, низки акцій прямої дії, мистецьких заходів та судових протистоянь. Результатами протесту стало скасування планів будівництва, створення ландшафтного парку та знакових вуличних скульптур на місці, де мав бути побудований 9-поверховий «Будинок МЗС».


Значення Пейзажної алеї

За багато років свого існування Пейзажна алея, завдяки історичній цінності, краєвиду та культурному оточенню, стала знаковим місцем для багатьох киян, причому не тільки тих, що жили по сусідству.

Краєвид з Пейзажної алеї у 1990х роках. Фото з сайта http://smartclever.com.ua.

Ділянка, на якій було заплановано спорудження «Будинку МЗС», знаходиться в центрі Пейзажної алеї та має надзвичайно високу комплексну цінність: історичну, археологічну, культурну та грошову.

Ділянка, нині відома як «Пейзажні Котики»:

  • знаходиться в центральному історичному ареалі м.Києва,
  • розташована на території охоронної (буферної) зони ЮНЕСКО “Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра”,
  • входить до складу Державного історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ”,
  • є частиною «Шару міста Володимира»,
  • розташована поблизу «Підмурків палацу княгині Ольги»,
  • розташована поблизу фундаментів Десятинної церкви Х сторіччя,
  • розташована поблизу пам'яток слов'янського часу: городища Кия V-VIII сторіччя та язичницького капища VI-IX сторіччя.

Водночас на цій ділянці на момент виникнення протесту розташовувалося близько 20-ти приватних гаражів, які зіграли у протесті важливу роль. Вони були там побудовані на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів 1985 року. Пізніше, вже в часи незалежної України, після прийняття низки законів України («Про власність», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)») громадяни приватизували ці гаражні бокси. Земля під гаражами приватизована не була, однак знаходилася у постійному користуванні власників гаражів.

Причини протесту

Початок проблемі був покладений у 2002 році рішенням Київради про погодження Міністерству закордонних справ розташування житлового будинку на ділянці у центрі алеї. Посаду Київського міського голови в цей час обіймав Олександр Омельченко. Після цього протягом приблизно півтора років помітних дій не відбувалося. Різка зміна ситуації сталася 2004 року, коли одна за одною відбулися кілька важливих подій.

  • 15 липня Київрада (все ще під головуванням Олександра Омельченка) прийняла рішення про надання земельної ділянки на Пейзажній алеї, площею 0,38 га, МЗС України для будівництва. Згідно діючого на той момент рішення „Про правила забудови міста Києва", це означало надання дозволу на будівництво. В МЗС тоді запевняли, що проект землевідведення було погоджено з усіма державними та муніципальними органами, зокрема, з головними управліннями земельних ресурсів, містобудування, охорони культурної спадщини, головним санлікарем Києва, Шевченківською РДА та державним управлінням екології та природних ресурсів у Києві. Міністром закордонних справ на той час був Костянтин Грищенко.
  • Цього ж року МЗС отримало державний акт на право постійного користування землею, а також уклало договір про спільну діяльність з АТ "Українське майно" та інвестиційний договір з ТОВ "УМ-ІНВЕСТ", які мали виконувати роль забудовника.

Проект будинку

Проект будинку був розроблений ТАМ “А.Пашенько”.

Проект "будинку МЗС". Фото надано активістами протесту.

За словами головного архітектора проекту Андрія Пашенько, проект передбачав будівництво 6-9-поверхового житлового будинку загальною площею 15,8 тис. кв.м. У будинку було запроектовано 66 квартир загальною площею 10,4 тис. кв.м. Також було передбачено підземний паркінг на 104 машиномісця. Архітектурне рішення будівлі являло собою каскадну забудову з відкритими терасами на верхніх поверхах, на яких мали розташуватися басейни. На першому поверсі будинку були заплановані вбудовані приміщення з виставковими залами й арт-галереєю.

У такому вигляді проект був погоджений містобудівною радою Києва у вересні 2007 року.

Замовник і забудовник

Замовником будівництва було Міністерство закордонних справ. Забудовниками та підрядниками – компанії АТ "Українське майно" та ТОВ "УМ-ІНВЕСТ".

Рушійні сили

Серед учасників протесту були місцеві жителі з сусідніх будинків, активісти, юристи, митці й багато інших небайдужих громадян. Найбільш вагомий внесок у протест зробили такі люди.

Марина Соловйова – юрист, активіст, голова правління ГО “Андріївсько-Пейзажна Ініціатива”, член Громадської Ради Доброчесності. Починаючи з 2005 року представляла інтереси громади і власників гаражів на Пейзажній алеї, відстоюючи їх у юридичній та комунікаційній площинах.

Володимир Колінько – бізнесмен, письменник, директор ПрАТ "Візіком", член правління ГО “Андріївсько-Пейзажна Ініціатива”, меценат. Профінансував значну частину робіт на Пейзажній алеї, в тому числі створення «Пейзажних котиків».

Ганна Нароніна – активіст, один з ініціаторів створення руху Збережи старий Київ, одна з перших організаторок мистецьких та інших протестних акцій проти будівництва будинку на Пейзажній алеї.

Артем Чапай – активіст, письменник, “обличчя” протесту. У 2007-2008 роках був ключовим організатором і творцем акцій прямої дії, що проходили на Пейзажній алеї.

Ігор Луценко – активіст, журналіст, член правління ГО “Андріївсько-Пейзажна Ініціатива”, один з ключових учасників руху Збережи старий Київ, депутат Верховної Ради України у 2014-2019 роках. Під час протесту на Пейзажній працював редактором видання “Економічна правда” і брав активну участь у висвітленні протесту, в організації та підтримці акцій, а також здійснював розслідування й пошук інформації про будівництво.

Інна Совсун – політолог, громадський діяч, активіст, у 2014-2016 роках обіймала посаду заступника міністра освіти й науки України, згодом і дотепер – віце-президент Київської школи економіки. З 2019 року - депутат Верховної Ради України. Під час протесту на Пейзажній відіграла значну роль у координації та організації багатьох процесів.

Андрій Горбаль – журналіст, соціолог, активіст, нині виконавчий директор Українського центру суспільних даних. Брав активну участь у висвітленні, організації й підтримці акцій протесту на Пейзажній алеї.

Олександр Соколовський – бізнесмен, місцевий мешканець, що долучився до протесту фінансово та організаційно, допомігши здійснити засипання котловану, декотрі з мистецьких акцій та будівництво «Пейзажних котиків».

Володимир Пряхін – місцевий мешканець, голова гаражного кооперативу, який приймав активну участь у судовій боротьбі та організаціі акцій.

Хроніка подій

Тихий рік

Протягом 2005 року забудовник займався отриманням дозвільних документів. Зокрема, 25.04.2005 КП УЗН Шевченківського району видало акт №104 обстеження зелених насаджень. 28.04.2005 директор КП УЗН Шевченківського району Свінтановський О.В. видав Міністерству закордонних справ дозвіл на спилювання дерев. За цими документами дерева були спиляні 6 грудня 2007 року.

Цього ж року починається квола юридична боротьба проти будинку. Зокрема, 28.08.2005 прокурора м.Києва заявляє протест №07/1/1-172-05/570вих-05 на пункт 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №448/1858 "Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині пров. Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва". Також у грудні 2005 року. Грудень 2005 року – мешканець сусіднього будинку звернувся до Шевченківського райсуду з позовом до Київради про скасування цього ж рішення Київради.

У цей період крісло очільника МЗС займає Борис Тарасюк: з лютого 2005 року по грудень 2006 – як міністр, далі й до кінця січня 2007 року – як в.о. міністра.

Бунт гаражного кооперативу

Активна боротьба проти спорудження будинку почалася з 2006 року, і була спровокована активізацією самого забудовника. Основною рушійною силою протесту в цей час виступали власники гаражів, які намагалися захистити своє майно, що належало їм на праві приватної власності. Однак 27 вересня 2006 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби м.Києва Зоря Алла Сергіївна у супроводі міліції, бульдозера, евакуатора та 15 чоловіків у чорному намагалася знести вказані приватні гаражі. Власникам гаражів судовий виконавець пред’явила акт на ліквідацію гаражів кооперативу "Пейзажний". Того дня гаражникам вдалося відстояти своє майно. Однак вже за пару тижнів, протягом 8–15 жовтня 2006 року гаражні бокси були незаконно знесені тим самим державним виконавцем Аллою Зорею. Усі ці події вже відбувалися за часів мерства Леоніда Черновецького, який з квітня 2006 року зайняв посади голови Київради та голови КМДА.

В цей період до юридичної боротьби за гаражі приєдналася юрист Марина Соловйова, яка в подальшому стала головним юристом всього протесту й представляла в судах інтереси власників гаражів і місцевих мешканців, захищаючи їхні права і власність.

Окрім того, 9 березня 2006 року була здійснена спроба на базовому правовому рівні вирішити проблему будівництва: Київрада прийняла рішення про скасування надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва і включення території на розі Десятинного провулку та Пейзажної алеї до зеленої зони загального користування району. Однак це рішення, яке було прийняте на межі каденцій двох мерів, так і не підписав жоден із них – ані Олександр Омельченко, ані Леонід Черновецький, тим самим воно не набрало чинності і спроба завершилася нічим.

Місцеві мешканці і власники гаражів залишилися практично сам на сам із забудовником, тому вирішили відстоювати свої права як фізичних осіб. Окрім того, що в суді вже розглядався позов одного з мешканців, 2007 року кілька власників гаражів звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва із позовною заявою до Київради про визнання незаконним та скасування її рішення №448/1858 від 15 липня 2004 року та заборону Київраді надавати у власність або користування комусь земельну ділянку, на якій розташовувалися гаражі.

Різнокольорові акції й суди

2007 рік виявися найактивнішим у всьому протесті. Забудовник почав діяти прискореними темпами. На місці знесених гаражів практично одразу було вирито котлован. Формально там здійснили археологічні розкопки, однак на думку активістів - просто з допомогою екскаваторів викопали глибоку яму. Також протягом 2006 та першого півріччя 2007 року забудовник отримав кілька нових документів, що дозволяли винищення дерев на місці запланованого будівництва.

Враховуючи такий перебіг подій і особливу цінність території, де мало вестися будівництво, 2007 року до протесту долучилося чимало людей, які ніколи не жили на Пейзажній алеї або поблизу неї, однак вважали її улюбленим та надзвичайно важливим місцем. Так, завдяки інтересу громадськості в серпні-вересні 2007 року була утворена ініціативна група Збережи старий Київ. Утворили ії дизайнер Ганна Нароніна та письменниця Юлія Балаєва, але майже одразу до групи долучилася велика кількість актівістів і рух ЗСК розгорнув свою діяльність на боротьбу проти цілої низки інших скандальних будівництв Києва. Активна фаза ініціативи тривала близько чотирьох років, однак зрештою через розбіжності в ідеології та політичних поглядах ЗСК припинив свою діяльність.

Також 2007 року року на Пейзажній алеї почалися масові акції протесту проти будівництва, які, власне, організовували активісти ЗСК. Боротьба вийшла з виключно юридичної площини та перейшла на вулицю. Тригером для цих акцій стало остаточне затвердження проекту будівництва на містобудівній раді 12 вересня 2007 року, що означало фактично фінішну пряму до початку спорудження будинку.

Перформанс "Вбивці історії" на першій акції протесту у 2007 році. Фото надано активістами протесту.

Перша акція протесту на Пейзажній алеї під назвою "Збережи БЖ", відбулася 29 вересня 2007 року. Ключовими організаторами були Ганна Нароніна та Юлія Балаєва, роль ведучого взяв на себе

Андрій Горбаль, а роль ключових спікерів - юрист Марина Соловйова, історик Михайло Кальницький та археолог Сергій Климовський. Під час акції відбувся перформанс під назвою “Вбивці історії”, під час якого перевдягнені в будівельників учасники акції “вбивали” одягнену у домоткану вишиванку дівчину, яка символізувала історію, а активісти роздавали присутнім цеглини, залиті червоною фарбою, яка символізувала "кров історії". Наприкінці акції відбувся концерт гурту Перкалаба, учасники якого вирішили підтримати захисників Пейзажної алеї. В цілому акція носила позитивний, мистецький та спокійний характер.

Наступна акція відбулася 3 листопада 2007 року.

Одна з мистецьких робіт мирної акціі 3 листопада 2007 року. Фото надано активістами протесту.

Організаторами знов виступали Юлія Балаєва, Ганна Нароніна, та інші активісти руху ЗСК. Вона також носила ненасильницький і мистецький характер: учасники розмальовували будівельний паркан, яким був оточений будмайданчик. У заході взяли участь відомі українські митці: Жанна Кадирова, Ксенія Гнилицька, Анатолій Бєлов, Володимир Кузнєцов, Олексій Сай, Анатолій Слойко, Геннадій Гутгарц, Юлія Бойчук, Ганна Звягінцева, Світлана Ратошнюк, графітчики Лодек, Гомер, Олег Халамейда та інші.

17 листопада 2007 року на Пейзажній алеї відбулася найбільша за чисельністю (близько 300 учасників) акція ЗСК “Повстанський карнавал”. Різке зростання кількості учасників відбулося у тому числі завдяки тому, що учасник перших акцій Артем Чапай на цей раз долучився до руху у якості організатора. Під час протесту активісти вперше спробували застосувати тактику прямої дії – знести будівельний паркан, спроба залишилася незавершеною. Акція пройшла зі змішаним успіхом: спочатку дійсно відбувався карнавал, в тому числі за участю митців, поки до акції не долучилися представники лбільш агресивних груп і не почали кидати сніжками в міліціонерів. Однак, за спогадами очевидців, правоохоронці не застосовували силу у відповідь. Протягом усіх ацій і взагалі цього періоду постійно відбувався збір підписів проти будівництва.

Знищення дерев у 2007 році. Фото надано активістами протесту.

Ще один переламний момент настав 6 грудня 2007 року, коли на локації було проведено вирубування дерев. Ця подія надзвичайно розбурила суспільство.

Настільки, що навіть вище керівництво країни вже не могло робити вигляд, що не помічає проблеми. Наступного ж дня, 7 грудня 2007 року новообраний спікер парламенту Арсеній Яценюк, який саме в цей час ще й очолював МЗС (з 21 березня по 18 грудня 2007 року) пообіцяв, що вирішить проблему незаконної забудови на Пейзажній алеї. “За два тижні перед моєю відставкою з посади міністра закордонних справ України я дав доручення юридичному управлінню міністерства закордонних справ скасувати всі договори-доручення, які були підписані ще три-чотири роки тому з цього приводу. І я думаю, що вже з посади голови Верховної ради ми це питання завершимо.”

10 грудня 2007 року прес-служба МЗС зробила заяву з цього приводу. “У зв’язку з систематичною появою публікацій та значною увагою з боку деяких ЗМІ до питання будівництва житлового будинку за адресою: перетин провулку Десятинного та Пейзажної алеї у м.Києві, прес-служба МЗС України повідомляє таке. Відповідно до наказу Міністра Арсенія Яценюка Міністерство закордонних справ України скасувало повноваження акціонерного товариства „Українське майно” на здійснення керівництва спільною інвестиційною діяльністю з будівництва згаданого будинку, які були закріплені у відповідному договорі, у зв’язку із недотриманням цією фірмою ряду його положень та широким громадським розголосом цієї справи. Таким чином, це рішення унеможливлює проведення подальших робіт з будівництва житлового будинку від імені МЗС України без погодження з Міністерством”, - йшлось у заяві.

"Повстанський вертеп" та повалення будівельного паркану у 2007 році. Фото надано активістами протесту.

Однак ця заява не могла вирішити проблему на практиці, тож активісти не зупинялися. 15 грудня 2007 року вони провели наступну акцію прямої дії – “Повстанський вертеп”. Ця дія стала реакцією на знищення древ забудовником і зібрала близько 200 киян. Цього разу учасники акції, одягнені в костюми звірів та розбійників, буквально за 10 хвилин повністю повалили огорожу навколо будмайданчика і висадили нові дерева на місці зрубаних.

Загострення протистояння

Після короткого затишшя, яке припало на новорічні свята, на будмайданчику відновилося протистояння.

15 січня 2008 о 8 ранку на майданчик приїхали три вантажівки, два автокрана, трактор і бетономішалка: забудовник мав наміри здійснювати роботи на ділянці. У відповідь на це на локацію прийшли активісти, які заблокували машинам в’їзд на майданчик. Відбулась фізична сутичка між сторонами. Потім приїхав помічник Ніни Карпачової, яка на той час працювала омбудсменом. Після кількагодинного протистояння близько 13:45 будівельники залишили майданчик разом із технікою, і активісти остаточно прибрали зелений будівельний паркан навколо котловану. Після цих подій активісти залишилися на будмайданчику чергувати вночі.

За словами Артема Чапая, на місце подій приїхав керівник ТОВ "УМ-Інвест" Юрій Назаров, а також юристи з боку мешканців і організаторів протестної кампанії. Ситуація з агресивної фази потроху перейшла у фазу переговорів. Міліція зняла побої та взяла свідчення у мешканців, які отримали тілесні пошкодження.

15 січня 2008 ГУ контролю за благоустроєм м.Києва видало ТОВ “УМ-Інвест” припис про усунення порушень, як от демотувати блоки і відновити благоустрій.

18 січня 2008 року перший заступник голови КМДА Анатолій Голубченко заявив, що дав компанії “УМ-Інвест” розпорядження зарити котлован.

Акція під МЗС у 2008 році. Фото надано активістами протесту.

19 січня 2008 активісти провели чергову акцію: взяли шматки будівельного паркану й у руках принесли їх до входу в МЗС, яке знаходиться неподалік. Учасники акції висували дві вимоги:

  1. Щоб МЗС відмовилось від планів будівниці та на Пейзажній алеї.
  2. Щоб компанія “УМ-Інвест” зупинила будь-які будівельні роботи і засипала котлован.

Протягом усього цього часу і в подальшому місцева й центральна влада поводила себе несистемно і дуже рідко робила кроки на захист Пейзажної алеї. Так, лише за кілька днів після заяви Анатолія Голубченка про зариття котловану він змінив вектор поведінки. 22 січня 2008 року він підписав протокол №5 засідання постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій КМДА про продовження археологічних розкопок і дозвіл на нове встановлення паркану. Під археологічними розкопками фактично малися на увазі просто земляні роботи.

Тому активність протестантів не стихала. 2 лютого 2008 року вони провели “Повстанський суботник”, під час якого своїми силами прибирали Пейзажну алею, в тому числі від будівельного сміття.

Чергова спроба почати будівельні роботи відбулася 8 лютого, однак не увінчалася успіхом через спротив активістів і, за їхніми спогадами, завдяки підтримці районної влади.

Урочисте закопування сокири війни - разом із котлованом, 2009 рік. Фото надано активістами протесту.

Однак вже 19 лютого близько восьмої години ранку на Пейзажній алеї близько 20 молодих людей почали встановлювати новий дерев'яний паркан. Вони мали на руках дозвіл на проведення археологічних розкопок і встановлення паркану. Реагуючи на це, на місце події підтягнулись активісти ініціативи Збережи старий Київ. Станом приблизно на 10:30 ранку секції паркану були складені у стос, робітники поїхали з місця. За спогадами Ігоря Луценка, було досягнуто усної домовленості про те, що робіт зі встановлення паркану не буде. Навіть більше, що представники міліції стверджували, що склали протокол про адмінпорушення на вказаних молодих людей.

Через постійні спроби забудовника встановити новий паркан і небажання закопувати котлован, який весь цей час стояв не засипаним, активісти вирішили взяти справу до своїх рук. 9 березня 2008 року, на річницю з дня народження Тараса Шевченка вони провели на Пейзажній алеї акцію “Урочисте закопування сокири війни”, під час якої, власне, фізично закопали котлован. Для цього було завезено кілька десятків вантажівок із піском (фінансували цю дію кілька небайдужих місцевих мешканців), яким активісти з допомогою лопат засипали котлован. Пізніше усі головні учасники протесту зізнавалися, що саме ця акція прямої дії була надзвичайно важливою подією, переламним моментом, який дав змогу повірити в те, що перемога можлива.

"Поховання дерибану" у 2009 році. Фото надано активістами протесту.

Щоб закріпити свій успіх, 29 березня 2008 року активісти провели ще одну акцію: відкриття памятника "Поховання дерибану" (або ж “Памятника дерибану”), під час якої встановили на місці закопаного котловану пофарбовану в золотий колір стилізовану скульптуру.

Останньою з акцій цього періоду стало прибирання Пейзажної алеї та висадження там дерев, яке активісти провели 11 травня 2008 року.

У судовій площині

Протягом усього цього часу (і надалі) власники гаражів з допомогою юриста Марини Соловйової зі змінним успіхом продовжували відстоювати своє майно в судах. Судові процеси тривали у судах різної юрисдикції і були тісно переплетені між собою.

Наприклад, 22 травня 2008 року Шевченківський районний суд скасував землевідвід ділянки (суддя Васильєва Т.М., справа № 2-6691/08). Судом було визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №448/1858 від 15 липня 2004 року "Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині пров. Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва", а також заборонено Київській міській раді надавати у власність або користування будь-яким фізичним або юридичним особам земельну ділянку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 10, на якій розташовані належні нам на праві власності гаражі.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 26 лютого 2009 року вищевказане рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2008 року у справі № 2-6691/08 залишено без змін в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №448/1858 від 15 липня 2004 року "Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині пров.Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м.Києва».

Ухвалою Верховного Суду України від 30 червня 2009 року у справі № 6-11323св09 було відхилено касаційну скаргу Міністерства закордонних справ України на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22 травня 2008 року у справі № 2-6691/08 та на рішення Апеляційного суду м.Києва від 26 лютого 2009 року.

Таким чином, з 26 лютого 2009 року рішення Київради №448/1858 від 15 липня 2004 року визнано незаконним та скасовано в судовому порядку. Однак 29 червня 2010 року на адресу Шевченківського райсуду Києва надійшла заява від МЗС про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2008 року у справі № 2-6691/08. При цьому у заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами не зазначалось про жодну таку обставину, і у судді не було жодної правової підстави для задоволення клопотання та скасування рішення і його перегляд за нововиявленими обставинами. Проте ухвалою від 30 липня 2010 року суддя Васильєвої Т.М. клопотання безпідставно задовольнила, скасувала своє ж рішення і призначила справу до перегляду. Після перегляду справи 7 вересня 2010 року своєю ухвалою суддя закрила провадження по даній справі як по такій, що не підлягає розгляду в порядку Цивільно-правового кодексу, а належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства. Юридично це має наслідком, що суд підтвердив право забудовника на дану ділянку.

Проте аналогічний позов гаражників уже розглядався в адміністративному суді Києва, і був задоволений 20 жовтня 2008 року Шевченківським районним судом м.Києва. Хоча згодом, у 2010 році, Київський апеляційний адміністративний суд скасував цю постанову і провадження у справі закрив.

Роль ЮНЕСКО

Окрему увагу варто приділити ролі ЮНЕСКО у цьому протистоянні МЗС та бенефіціарів будівництва (компаній “УМ Інвест” та “українське майно”) проти київської громади. За спогадами Марини Соловйової, спочатку юристи працювали в звичній судовій площині. Але згодом почали моніторити ситуацію під іншим кутом зору і з’ясували, що існує відповідна конвенція ЮНЕСКО і що ця територія належить до буферної зони заповідника “Древній Київ”.

2006 року юристи надіслали запит до Нацкомісії у справах ЮНЕСКО при МЗС. У відповідь вони отримали листа, який підтверджував, що ділянка дійсно розташована на території охоронної (буферної) зони ЮНЕСКО “Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра”, про що є відповідна конвенція ЮНЕСКО.

Після цього ГО “Андріївсько-Пейзажна ініціатива” почав свій шлях до співпраці з комітетом ЮНЕСКО. Однак лише у 2011 році представників ГО Марину Соловйову та Ірину Нікіфорову запросили на сесію ЮЕСКО в Парижі, куди вони поїхали ще з двома активістами ЗСКІгорем Луценком та ІМарією Лєбєдєвою.

Незважвючи на те, що основним юридичним аргументом у боротьбі все ще залишалося право приватної власності людей на гаражі, залучення ЮНЕСКО, чий представник 2009 року приїздив до Києва з робочим візитом з метою перевірки стану об'єктів, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО (Софії Київської та Києво-Печерської Лаври) стало важливим чинником, що сприяв перемозі громади.

Гаражні котики і парк

Поки баталії тривали в юридичній площині (з 2005 року), на Пейзажній алеї було відносно спокійно.

Перші два гаражі гаражного кооперативу у 2009 році. Фото надано активістами протесту.

Не відбувалося ні потужних спроб забудовника почати роботи на майданчику, ні помітних акцій протесту у відповідь.

Однак небезпека не відступила. І цього разу активні дії відбулися не з боку забудовника, а зі сторони гаражників. 17 травня 2009 року вони ризикнули завезти на ділянку два перших гаражі . За деякий час, як згадує Марина Соловйова, до них долучили ще декілька гаражів. Це відбулося 6 червня.

Однак у цілому гаражів з’явилося менше, ніж було до їхнього знесення.

Реагувати на такі події довелося забудовникові. 2 липня 2009 року на Пейзажну Алею прибули представники забудовника та міліція, які почали зносити нещодавно встановлені гаражі. Їм допомагало близько 15-20 людей, одягнених у спортивному стилі.

Спроба зносу гаражів у 2009 році. Фото надано активістами протесту.

На місце приїхав кран, який повинен був підняти й забрати гаражі. Захисники Пейзажної алеї почали боронити гаражі, очолювала захист Марина Соловйова. За словами Артема Чапая, того разу протистояння сторін було досить активним. Зрештою міліція затримала людей спортивної зовнішності для з’ясування їхніх осіб. За деякий час кран також поїхав ні з чим.

Однак варто зазначити, що поява на місці будмайданчика гаражів припала до душі не усім захисникам Пейзажної алеї, адже гаражі були не надто привабливими спорудами. Тому у одного з учасників протесту, Володимира Колінько, з’явилась ідея прикрасити гаражі, перетворивши їх на щось красиве. Він залучив до справи тоді ще маловідомого скульптора Костянтина Скритуцького, який придумав перетворити стіну гаражів на суцільну скульптуру, виклавши там мозаїчне зображення кота-сороконіжки. Окрім того, було задумано створити на пейзажнйі алеї сквер і встановити там вуличні скульптури.

Отож, 14 листопада 2009 року на Пейзажній алеї відбулося відкриття дитячого ландшафтного парку. Фінансували цю ідею Володимир Колінько та власники гаражів.

Народження кішки-сороконіжки. Фото надано активістами протесту.

За рік, 13 листопада 2010 року, на Пейзажній алеї відкрився комплекс дитячих майданчиків, співавторами якого стали скульптор Костянтина Скритуцький, художниця Леся Кара-Коця та архітектор Ольга Кондрацька. Зокрема, Леся Кара-Коця стала автором Майданчика загадок на Пейзажній алеї, що розмістився біля Музичної школи №8 (вул. Велика Житомирська, 26Б). Майданчик загадок – це ігрова територія, на якій звичні гойдалки та гірки оформлені у фантастичні композиції, які ілюструють українські народні загадки. У свою чергу, Костянтин Скретуцький презентував скульптура Маленького принца, яка була профінансована Французьким культурним центром і одразу стала таким само важливим символом Пейзажної алеї, як і його котик-сороконіжка. Музикант Олег Скрипка та актриса Ольга Сумська разом з дітьми посадили на оновленому майданчику дерева. Наступного року архітекторський проект Ольги Кондрацької "Комплекс дитячих майданчиків на Пейзажній алеї" отримав I премію IX Всеукраїнського конкурсу "ИНТЕР'YEAR 2011"

Тим часом над розширенням парку працював і інший меценат – співзасновник Ukrainian Fashion Week та місцевий мешканець Олександр Соколовський. За його ініціативою та за його кошт і за кошти меценатів 27 травня 2011 у рамках проекту Kiev Fashion Park на Пейзажній алеї відкрився парк сучасної скульптури та інсталяції, у якому було встановлено 17 арт-об'єктів (скульптур, лавочок), створених українськими митцями й дизайнерами.

Перемога

Фізичне перетворення будмайданчика на сквер зі скульптурами не означало перемогу у справі. У судах продовжувалася боротьба, на Пейзажнйі алеї періодично проходили акції на захист скверу, суботники, висадка дерев. Зокрема, 25 квітня 2009 року та 17 квітня 2010 року відбулися суботники з прибирання території Пейзажної алеї. 13 листопада 2010 року відбулося святкування першої річниці створення парку на Пейзажній. На святкування прийшло кілька сотень людей.

Однак справжня юридична перемога, яку й можна вважати остаточною в цій справі, настала лише у 2012 році. Цього разу також не обийшлося без масових акцій, однак ситуацію вирізняло те, що на захист Пейзажної нарешті став міський очільник Києва.

Отож, 18 березня 2012 кияни кияни змушені були вийти на захист скверу на Пейзажній через рішення Вищого адміністративного суду, яким дозволено будівництво на Пейзажній алеї. Акція мала дещо політичний характер, адже її намагалися прикрасити власною символікою деякі політичні сили. Також прибув на місце і тодішній голова КМДА Олександр Попов, який висадив символічне дерево та пообіцяв відстоювати Пейзажну до останнього.

За два тижні, 31 березня і 1 квітня, на Пейзажній алеї відбулася акція культурного опору “Save the cats”. В імпровізованому концерті-мітингу взяли участь 29 музичних колективів, музикантів і діджеїв. Протягом 17 годин з перервою на ніч музиканти виходили на сцену, щоб висловити свою громадянську позицію проти забудови Пейзажної алеї.

Вже у квітні 2012 року суди стали на сторону захисників Пейзажної. За словами Марини Соловйової, важливу роль зіграла й підтримка Олександра Попова. Вона розповідає, що Попов запросив її та Ірину Нікіфорову на зустріч, під час якої пообіцяв, що Пейзажну не чіпатимуть і що в суді КМДА підтримає сторону захисників алеї. Зрештою, він дійсно дотримався свого слова.

4 квітня 2012 року Окружний адміністративний суд Києва визнав нечинним рішення Київради від 2004 року про виділення землі МЗС. [ПОСИЛАННЯ НА РІШЕННЯ] Окрім того, вже наступного дня Київрада прийняла рішення про оголошення Пейзажної алеї пам’ятою природи місцевого значення. ПОСИЛАННЯ На завершення історії, 26 квітня 2012 року Київрада прийняла ще одне рішення, яким, як і попередньо суд, скасувала своє ж рішення про виділення землі МЗС для будівництва будинку.

Поточна ситуація

Зараз догляд за ділянкою «Пейзажних котиків» здійснюється силами й коштом ГО “Андріївсько-Пейзажна Ініціатива”. Організація дбає про догляд за газонами, зеленими насадженнями, деревами. Також переважно за кошт організації періодично здійснюється оновлення та реставрація скульптур, які час від часу зношуються, але частіше потерпають від рук вандалів.

Інші спроби забудови Пейзажної алеї

Протест на захист Пейзажної алеї виник у 2004-2005 роках. Однак спроби побудувати на цьому місці якісь будинки здійснювалися й раніше.

2001 року містобудівна рада Києва схвалила одразу два проекти будинків у Десятинному провулку. Перший був розроблений архітектурним бюро “Єжов”. Мова йшла про житловий елітний будинок хвилеподібної форми. Особливістю будинку мала стати відсутність балконів, замість яких планувалися прозорі скляні еркери. Висота п’ятисекційного будинку мала би складати 5 поверхів, кількість квартир – 70, загальна площа будинку – 15,5 тис. кв. м. Перший поверх було заплановано віддати під офіси, на що пішло б 2100 кв.м. Також передбачалися вбудовані 2-3-поверхові паркінги.

Другий проект був розроблемий майстернею Сергія Бабушкіна, на той час – головного архітектора Києва. Він мав розташуватися по Десятинному провулку, 3-5, на місці, де колись знаходився палац князя Володимира. Будівля мала містити 7 поверхів та підземний паркінг. Зрештою, на цьому місці все ж було побудовано для потреб УПЦ КП.

Окрім того, у 2007 році за адресою Киянівський провулок, 13/21 девелоперська компанія “ХХІ сторіччя”, що тоді належала Леву Парцхаладзе (нині він працює на посаді заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства) мала намір побудувати готельний комплекс. Ділянка знаходиться впритул до Пейзажної алеї. Заявленалоща ділянки під будівництво складала 5,6 га, загальна площа готелю – 53 тис. кв. м, кількість номерів – 300. Завершити проект планувалося до 2011 року. Однак зрештою він був навіть не початий.